Менський краєзнавчий музей імені В.Ф Покотила

З історії Бірківки

Село відоме з другої половини XVII століття. Існує дві версії походження назви села. Перша: оселі знаходились в оточенні густих хвойних лісів. Друга: село одержало назву від прізвища свого першого власнику Борковського.

Свято-Троїцька церква

У 1864 року збудована мурована церква Богородиці. У 1989 році на залишках церкви відбудована Свято-Троїцька церква.

Ще в 19 столітті етнографи записали страшну легенду про Чернігівського полковника генерального обозного війська Запорозького, одного з найбагатіших людей Гетьманщини графа Василя Дуніна-Борковського. Граф-нащадок польського шляхетного роду, що веде свій родовід від королів Данії. Його батько Каспер, в нагороду за смоленську війну (1632-1635) отримав маєтки на Чернігівщині. Центром цих володінь стало село Бірківка Менського району, згадку про яке Каспер вставив до свого прізвища.

В 1667 р. Московія і Польща уклали “вічний мир”, розділивши між собою Українські землі. І Василь Касперович Дунін-Борковський, щоб не втратити родові землі приймає православ’я і записується у військо Запорізьке. Він був хитрий та розумний. Швидко робив кар’єру та багатів. Невдовзі став сотником, потім полковником Чернігівського полку. таємничий граф, який так швидко піднявся та входив у довіру до різних гетьманів породив про себе чимало чуток. В першу чергу народ вважав його характерником. Цьому сприяли відомості про особливості його життя. Граф знав дванадцять іноземних мов, але не відомо було звідки у нього такі знання. Також він рідко з’являвся вдень, працював ночами. Давав багато коштів на церкву, але сам до неї не ходив.

Дунін Борковський

Помер полковник в 1702 і був похований в Успенському соборі Єлецького монастиря в Чернігові. Через півроку по смерті графа в околицях Чернігова почалася серія дивних смертей. Народ не сумнівався, що за ними стоїть мертвий граф Дунін-Борковський, який за легендою після смерті став упирем та пив кров селян. Ходили чутки, ніби щоночі з могили графа виїжджає карета, запряжена шестіркою коней і їде до родового маєтку розташованого над Десною. Там мрець обходив свою садибу наводячи при цьому жах на слуг і домочадців. Перед першими півнями він зупинявся біля старого колодязя і вказував на нього перстом, а після кукурікання зникав.

Нарешті родичі графа разом з жителями Чернігова звернулися за допомогою до церкви. Вночі процесія мирян на чолі з архієпископом Іоаном Максимовичем вийшла на зустріч чорній кареті. зустрілися вони на середині мосту через річку Стрижень. Архієпископ підняв хрест і граф-упир провалився в річку. Вранці наступного дня гробницю графа відкрили. Дунін-Борковський лежав в ній немов живий. Архієпископ розпорядився вколотити в груди мерцю осиновий кіл. Після цього труну з тілом винесли з церкви і поховали в родовому маєтку Борковських на березі Десни. Тієї ж ночі вибухнула велика гроза, а Десна вийшла з берега затопивши нову могилу полковника графа Дуніна-Борковського.