З історії Осьмаків

Село відоме з середини XVII століття. За переказами селян село Осьмаки засновано в кінці ХVІІ ст.. (1680-1690 рр.) в наслідок переселення селян-кріпаків поміщиком Магденком з Полтавщини. Переселення було викликане тим, що сам поміщик, який володів землями, де розташований населений пункт Осьмаки, переїхав на постійне місце проживання.

Не далеко від р. Десни на березі її невеликої притоки руками кріпаків в мальовничій місцевості виріс поміщицький будинок, а на лівому березі ріки з'явилися підсліпуваті маленькі селянські хатинки. Кріпаків вигравали в карти, дарували, вимінювали, тим самим збільшуючи їх чисельність.

Згідно переказів і легенд, трудолюбиві селяни на невеличких клаптиках землі, біля своїх хатинок сіяли багато маків. І ось, одного літнього ранку, коли цвіли маки, через населений пункт на шестірці коней проїжджав поміщик. Він замилувався квітучими маками і вигукнув: «Ось, маки!». Це сполучення двох слів і стало підґрунтям для назви населеного пункту.

В іншій легенді розповідається про те, що слово «Осьмаки» походить від слова «Восьмаки», так навколишніх жителів називали за те, що мірчук брав восьму частину.

Тяжким і безрадісним було життя кріпаків. Насильницька праця на поміщицькій землі, напівголодне існування та хвороби передчасно загонили селян в могилу. Жодної лікарської допомоги не було. Внаслідок цього число жителів постійно коливалося. На основі архівних матеріалів, які знаходяться в Чернігівському обласному архіві у 1731 р. число дворів було 51, в кінці ХVІІІ ст.. їх було лише 3. З розповідей старих людей відомо, що на той час лютувала страшна хвороба – холера. Люди помирали цілими сім'ями. Нікому навіть було хоронити. Чимало селян повтікало. Ще й зараз знаходять місця поховань цілих сімей по 4-5 чоловік на глибині 1 м.

Лише на початку ХІХ ст.. село почало відроджуватися. Вже у 1810 р. число жителів становило 464 чоловік. У 1852 р. у селі було 116 дворів. А перед реформою 1861 р. про скасування кріпосного права в 1860 р. на селі проживало 601 особа.

Осьмаківці були власністю поміщиків Магденка та Затеркевича. Як розповідають старики з особливою ненавистю до кріпаків ставилась жінка Затеркевича, бариня, як її називали в селі. В лютій ненависті до своїх кріпаків вона доходила до вбивства. Так із слів Володька Прова Філатовича відомо, що у 1853 році бариня зарубала лопатою свою кріпачку Пискун Матрену за те, що та дозволила собі в присутності барині виразити невдоволення за тяжку працю під час риття канави. На той час жінка була вагітною. Інший факт, що свідчить про жорстокість поміщиці був такий: під час весняної повені в річці розвелося багато жаб, поміщиця Затеркевич примушувала своїх кріпаків ходити на березі річки і довгими лозинами ганяти жаб, щоб вони жаб’ячим концертом не заважали їй спати.

Той викуп, який був встановлений селянам за «одержання» землі у 1861 році, викликав невдоволення. Викуп за землю, а також залякування селян зх. Боку поміщика Затеркевича сколихнули селян. Поміщик залякував селян тим, що отримавши землю, не маючи жодного реманенту, вони не зможуть обробити її. Для примирення селян було прислано солдат. Більша частина кріпаків після реформи залишилися дворовими селянами. Одним з таких дворових селян був Володько Лаврін, що залишився «вільним» і від землі, і від садиби. Він був проданий Бобирю разом із землею і потрапив до с. Данилівка. Через деякий час Бобир вигнав його з двору і Лавріну довелося повертатися в Осьмаки і просити сільську громаду, щоб його прийняли в сільську общину. На той час ще були в селі старі хатини, які залишилися з періоду лютування холери і постували.

Селяни відробляли викуп за землю. Хвиля селянських повстань проти панів у 1905 р. докотилася і до Осьмаків. В деяких селах селяни розгромили поміщицькі маєтки, відбирали землю, худобу і роздавали селянам. Це стало поштовхом і для осьмаківців.

У вересні 1905 року вночі було зруйновано і розкидано нову огорожу навколо поміщицької садиби, яку щойно зробив селянин Притула Лаврін. Вранці 7 вересня цього ж року на вулицях було знайдено друковані листівки з закликам до селян розгромити поміщицькі маєтки і звільнити від викупів і від самих поміщиків. Згадувалося про розгром Затеркевичів. Ці листівки сколихнули селян. Загомоніли люди. Занепокоїлись і самі поміщики. Вони наказують попу Марачевському щоб він в церковній проповіді звернувся до селян, щоб останні не вірили бунтарським закликам, що всі чутки про розгром є вигадками, нічого подібного ніде не має. Цей піп закликав тих, що поширювали чутки, закликав тих, що розклеювали листівки. У відповідь на це найбільш революційно настроєні селяни вночі проти 8-го вересня 1905 р. побили попа. В ту ж ніч було послано гінця від поміщиків до с. Стольного, де розміщалися оренбурзькі козаки. Уранці загін озброєних солдат в'їхав в Осьмаки.

Ця звістка зі швидкістю блискавки облетіла все село. З вуст у вуста передавалась звістка: «Приїхали козаки!». Відразу по вказівці попа Марачевського козаки поїхали до садиб тих, які брали участь у побитті попа. Це були Ведмідь Онисько, Ведмідь Андрій, Омеляненко Маркей та Сливко Семен. Скоро відбувся прилюдний суд над ними. На цій розправі над селянами бунтарями було оголошено вирок за яким всі чотири селянина засуджені до каторги в Сибір. Перші три селяни з каторги не повернулися, загинули десь у далекому Сибіру. Сливку Семена Васильовича було звільнено від каторги з початком жовтневого перевороту 1917 р.. Арешту зазнавали і селяни Кожедуб Іван, Соколенко Левко, Храмець Федір за розповсюдження листівок, але через відсутність доказів суд не відбувся.

Не вдалося селянам здійснити те, що було зроблено в інших місцях –розгромити своїх поміщиків. Жорстока розправа над ватажками селян глибоко засіла у людських серцях. Селяни тимчасово примирилися з тяжкою долею, але іскра, запалена у людських серцях подіями 1905 р. не згасла, вона жевріла і в лютому 1917 р..

Ясним морозним ранком в лютому 1917 р. повернувся в село з Києва Чуб Андрій Пилипович, якого туди занесли пошуки кращої долі. Разом із своїм другом, робітником Догматирським, він привіз звістку про те, що скинуто царя Миколу і влада перейшла до Тимчасового уряду. Всі жителі села зійшлися на площу біля церкви на організований Чубом Андрієм мітинг. Чуб А. повідомив про те, що царський режим було скинуто, що віднині вся земля буде власністю хліборобів. Землю повинні розділити між бідними селянами. Створена комісія під керівництвом Чуба відібрала у поміщиці Іванової (дочки Магденка) і розділила землю і худобу між селянами. Відібрано великий двоповерховий будинок і передано його сільській громаді. Про жовтневі події в селі дізналися з Мени. Згодом дійшли і чутки в село від односельця Чирви Петра, який брав участь у штурмі Зимового палацу.

У селі проголошено радянську владу. Революційний комітет села очолив Булах Антон Петрович. Цей ревком був органом радянської влади на селі. Він упорядковував земельні питання, вів боротьбу з маловірами, а також реквізовував у купців хліб для міст.

У село прийшли тривожні чутки про те, що розпочалася Громадянська війна і іноземна інтервенція. Україна була окупована німецькими загарбниками. Осьмаки також не минуло лиха година. На боротьбу з окупантами було мобілізовано багато селян. Були і добровольці, які ввійшли до складу Таращанського полку. Серед них були Кулик Афанасій, Соколенко Кирило та Фещенко Олександр. Після вигнання окупантів Фещенко Олександр довгий час працював головою сільської ради.

Після громадянської війни трудящі села взялися за відбудову зруйнованого господарства. Через газети та журнали почав поширюватися вплив Комуністичної партії.

Районний комітет партії направив в село головою сільської ради комуніста Маринченка Андрія Семеновича. Розпочалася політика розкуркулення. Під час однієї з операцій по розкуркуленню сини Хруща Аврама Ілля і Петро зі зброєю в руках напали на уповноваженого з району Гривка Гната і поранили його в руку.

У цей час в селі почали організовуватися СОЗИ «двадцятидворки». А весною 1931 р. був організований перший колгосп «1 Травня», який об’єднував 13 дворів. Головою було обрано Песоцького Микиту Васильовича. Восени 35 господарств об'єдналися в колгосп «Нове життя». Головою колгоспу став Чирва Петро. Через рік цей колгосп об'єднав уже більше ¾ села. Решта села у кінці 1932 р. була об’єднана в колгосп «Трудовик». Головою колгоспу у 1933 р. став Фещенко Максим Прокопович. Таким чином на 1932 р. колективізація була завершена.

На той час було побудовано сільський клуб, з'явилося кіно. У 1934 р. силами місцевих вчителів було ліквідовано не писемність. Особливих зусиль в цій справі доклав вчитель Якимович Федір Михайлович. В 1934 році в селі було відкрито семирічну школу.

Головне, що помічалося в ці роки на селі – масовий трудовий героїзм колгоспників. Кожний трудівник намагався виконати і перевиконати норми виробітку. З'явилися колгоспники-ударники. Ланковий Демченко Кіндрат Парфирович та Сливка Іван Маркович взяли зобов’язання виростити високий врожай конопель. Як наслідок, їх запросили на нараду до Москви, де були премійовані.

За один трудодень колгоспники отримували по 2-3 кг зерна. По 120-150 пудів зерна одержували окремі сім’ї. В сільському магазині з'явилися радіоприймачі та велосипеди, а в клубі драмгуртківці майже кожної неділі ставили п’єси.

22 червня 1941 року об 11 годині ранку по радіо пролунала звістка про початок війни. 23 червня село проводжало перший загін осьмаківців на фронт, а через місяць на фронт пішли всі чоловіки. В селі залишилися жінки, діти і старики, які евакували колгоспну ферму – отари овець та свиней.

7 вересня 1941 р. німці ввійшли в село. В селі був утворений поліцейська дільниця. Старшим поліцаєм був Кожедуб Василь, а потім Чуб Митрофан Пилипович.

В фашистського полону було забрано 30 чоловік, 6 чоловік було убито. Дейко Степан Захарович, Песоцький Зосим, Фесенко Адріян загинули в гестапівських катівницях в Мені.

18 вересня через село пройшли останні загони окупантів, пограбувавши багато селянських родин. 19 вересня 1943 року о 16 год. в село ввійшли частини Радянської армії.

Після визволення почали відроджувати тваринницьку ферму, роботу сільського клубу, було освоєно всю посівну площу в колгоспі. 78 чоловік повернулися додому з бойовими орденами і медалями.

Про зростання прибутків і неподільного фонду в колгоспі свідчать такі цифри:

Рік Прибуток (в крб.) Неподільний фонд (в крб.)
1949 74224 8120
1955 508608 122755
1959 1807776 266290
1960 1755920 164307
1961 245693 28378 в нових грошах
1962 265111 24873 в нових грошах

Збільшувалася видача грошей на трудодні. В 1955 році видано на трудодні 236257 крб., 1959 р. 353004 крб., 1961 р. – 83689 крб. (в нових грошах), а в 1962 р. – 104432 крб.

Колгосп «Нове життя» мав всього 2192,4 га землі. З них 888 га орної, 952 га пасовищ, 49,7га садів, 212,7 га інших угідь. Основними культурами були озиме жито і пшениця, ячмінь, овес, картопля. Лише після Пленумів ЦК КПРС та з’їздів і інших рішень Партії та Уряду про піднесення сільського господарства головними культурами стали кукурудза, цукрові буряки та бобові.

У 1962 р. врожайність основних культур становила: зернових – 15 ц з 1 га, кукурудзи – 32 ц з 1 га, цукрові буряки – 243 ц з 1 га, картопля – 147 ц з 1 га.

Найкращих показників досягла бригада № 2 (бригадир Кравченко П.О.).

Зросла продуктивність і громадського тваринництва. На фермі на кожні 100 га землі припадало 44 голови рогатої худоби, з них 17 корів, 68 свиней та 25 овець.

В сільській восьмирічні школі у 1962-1963 навчальному році навчалося 162 учні. Працювало 14 вчителів (директор Мефоденко Іван петрович, вчителі Руденко Олена Яківна, мельник Ефросинія Миколаївна, Кіяшко Ольга Дмитрівна, Шамрук В'ячеслав Дмитрович). На той час на селі було 14 мотоциклів, 300 велосипедів, 5 телевізорів. Працював фельдшерсько-акушерський пункт, 2 бібліотеки. Книжковий фонд сільської бібліотеки нараховував 6074 книги. Обслуговувалося 321 читач. Окремі селяни мали власні бібліотеки.

У колгоспі практикувалося видання пенсій старим колгоспника і тим, що втратили працездатність. У 1960 р. було видано 4573 крб. пенсії і допомоги. У 1961 р. (в нових грошах) – 1062 крб., в 1962 р. – 1583 крб. З державного бюджету одиноким і багатодітним матерям видано допомоги в 1961 р. – 1721 крб., а в 1962 р. – 1545 крб.

За період з 1953 по 1963 рік в селі збудовано 97 будинків колгоспників. Солом'яні стріхи замінили на шиферні, залізні та черепичні. З тваринницьких приміщень побудовано 4 скотарники, 4 свинарники. В 1962 р. завершено електрифікацію села. В селі побудовано електростанцію на 50 кВт. Ще в 1954 р. завершено радіофікацію.

Миколаївська церква. Осьмаки

Миколаївська церква, 1895 року збудована, як і Михайлівська церква с. Городища за типовим проектом єпархіального зодчого. Вона одноверха, хрещата, з прибудованою із заходу невеличкою дзвінницею. Але естетичні уподобання небайдужого до красоти українського народу все одно знайшли своє втілення у вигляді цієї пам’ятки. На перший погляд, раціоналістичні й геометричні форми «оживають» завдяки… кольоровому рішенню! Церква, як би зараз сказали, дуже «веселенька» завдяки вдалому поєднанню природніх кольорів – блакитного, жовтого та зеленого. Як наслідок, церква чудово гармонує з оточующим ландшафтом.

Кiлькiсть переглядiв: 1208