Менський краєзнавчий музей імені В.Ф Покотила

СТОЛЯРСТВО МЕНЩИНИ ХVII-ПОЧАТКУ ХХІ СТ. Продовження

СТОЛЯРСТВО У ПОВСЯКДЕННІЙ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

НАСЕЛЕННЯ МЕНЩИНИ

2.1. Столярство на Менщині: технологія, матеріали, інструменти

Асортимент столярних виробів, технологія, матеріали мають свою особливість у кожному історико-етнографічному регіоні України і пов’язані з господарюванням населення. Проведене польове дослідження, інтерв'ю з місцевими майстрами, аналіз джерел дозволили визначити особливості столярства Менщини, зумовленого природно-географічними умовами краю, а також традиціями ремесел та віруванням.

Природною сировиною для столярів Менщини слугували: яблуня, сосна, верба, клен, береза, груша, дуб, липа, осика, ясен, ліщина, ялина, тополя та інші дерева. Традиційними знаряддями праці майстрів були сокира, рубанок, шерхебель, стамеска, пилка, ніж, драчка та ін. Виготовлені речі характеризувалися строкатістю: господарський інвентар, житлові та надвірні будови, меблі, кухонний посуд, побутові речі, прикраси, сувеніри та ін.

Виріб залежить не тільки від майстерності ремісника чи інструмента, яким він виготовляється, а також матеріалу, з якого його виробляють. Різні види дерев характеризуються ступенем міцності та пружності й це впливає на вибір виробу, який буде виготовляти столяр, його призначення. Вибираючи сировину для деревообробництва майстри враховували такі її фізичні та декоративні якості: твердість, розколюваність, гнучкість, колір, фактуру та ін.

Варто зазначити, що майстерність столярства і теслярства тісно пов'язані між собою. Кожний майстер-тесляр був одночасно і хорошим столяром, бо зведення житла – сезонна робота, а столярством можна було займатися протягом усього року. Заготовки столяри обробляли, закріплюючи їх на навісному стільці або столярному верстаті. Окремі майстри для виготовлення точених елементів виробів використовували ще й токарний верстат.

Розглянемо хатнє начиння, яке традиційно виготовляли столяри. Найпоширенішими столярними виробами, які використовувалися під час зведення житла, були вікна та двері. Краї даху підтримували профільовані чи різьблені кронштейни, карнизи, вітрові дошки.Для виготовлення вікон, дверей та варцабів найчастіше використовували дошки та бруски із сосни, ялини, дуба та ясена.

У кожній хаті обов’язковою меблевою річчю були лави. Для виготовлення лав використовували різноманітні породи дерева: дуб, липу, тополю, сосну, клен та ін. Найкращими вважалися дубові лави, проте часто їх робили з ніжками з твердих порід дерева і дошкою з м’яких порід. Така лава мала більш доступний матеріал для виготовлення у Мені та була надійною і легкою у використанні. Розміри лави залежали від розмірів хати та вимог господарів. У середньому такі лави були 2,5-4 м завдовжки, 0,4-0,6 м завширшки та 0,5-0,6 м висотою.

Іншою не від'ємною частиною оселі були столи. Поряд із «простими» столами, столяри виготовляли й декоративно оформлені, як правило, для заможних панів. Стільниці до такого столу часто прикрашалися різьбленням, що робило їх вишуканими. Для буденного обіду столяри робили маленькі столики квадратної або прямокутної форми. Такий столик стояв у кутку хати, а коли сідали обідати, то його розміщували посередині та приставляли невеликі ослінчики. Поверхні меблів полірували. Традиційним дерев'яним посудом, що використовувався для подрібнення харчових продуктів, в основному круп'є ступи. У невеликих ступах подрібнювальні лікарські рослини, затаврували сало для борщу, подрібнювали рибу та печінку. Подрібнення продуктів здійснювалося за допомогою масивного товкача. Робочі поверхні товкача і ступи не покривають лаком та не шліфують, щоб не допустити зіскакування товкача. Переважно ступи мала висоту 76 см. і діаметр 26см. Нині ступи маленькі за розміром. Жорно – плескуватий круглий камінь з дерев’яною основою, призначений для лущення і розмелювання зерна та інших твердих предметів. Зберігається у Менському музеї початку ХХ ст. Майже у кожної господині вдома була прядка для виготовлення ниток, яка приводиться в рух ножним приводом. Для прання у ХІХ – ХХ ст. використовували рубель. Пристрій являє собою вузьку дерев’яну дошку із поперечними зубчиками для качання тканини. Тканину попередньо намотували на дерев’яну качалку. Предметом домашнього господарювання були ночви (початок ХХ ст.) для вигодовування худоби, купання дітей, прасування тканини та ін. Ночви виготовлялися з м’яких порід деревини (верби, липи, осики) технікою видовбування деревини. Нерідко столяри використовували різьблення. Оздоблювальні техніки розмаїті: ­профілювання,випалювання,дендромозаїка,інкрустація,розпис.Уселянському побуті застосовували усі види оздоблення.

Мистецтво місцевих столярів можна порівнювати з шедеврами. Значна увага приділялася оздобленню виробів: дерев’яними розетами, хрестами, квітами, геометричними фігурами. Особливо ретельно оздоблювалися віконні рами та двері, меблі, скрині та ін., докерувалися фасади хати різьбленими дерев’яними фігурними наличниками над вікнами, під дахом та на ґанку. Найбільш поширені дерев’яні елементи, що зустрічаються на будинках: підзор – широкі карнизи, що утворюють візуальне розмежування між основною частиною і горищем, декоративно різьблена облямівка карнизів, лиштва; рушник – коротенька різьблена дошка, що закриває місце стику підзору, прикрашена сонячними символами; сандрик – трикутний або овальний елемент віконного декору, що встановлюється і над дверима; пілястра – плаский вертикальний, прямокутний виступ, на поверхні стіни.

У сільському середовищі столяри-віртуози вирізнялися різьбярством саме в інтер'єрі народного житла у вигляді різьблених елементів меблів, оздоблення хат. Найчастіше майстри використовували давні інструменти: стамески, тесли, сокири, молотки, свердла та ін. З розвитком столярства інструментарій народних майстрів поповнювася різцями, рівчаками, листівниками, скосонами, лопатками, фучиками, підковами, вибиросчиками, очкариками, друлівниками, затискачами та ін.

Для вимірювання використовували розмір, косинець, тримач та ін. Із появою на дерев’яних виробах залізних деталей почали використовувати різного діаметра гайкові ключі. Прикладом різьбярства на Менщині є Покровська церква в с. Дягові. 1896 р. зведено різьбярську Покровську церкву, в якій декор фасадів складають трикутні сандрики, розвинені зубчасті й ламаного обриси карнизи. В інтер'єрі всі зруби поєднані між собою великими шестикутними прорізами, тому спорудження сприймається і як христове, і як тринефне.

Колишнє поміщицьке помістя кінця ХІХ ст., а нині Менський ЗДО «Дитяча академія»,такожєдивовижнимприкладоммайстріврізьблення. Різьблення виготовлено з складними рельєфними формами, не тільки двоярусне, а й двоярусне мереживо. Сучасне різьбярство виокремлюється своєю легкість щодо різноманітних форм, художнього розпису, прийомів застосування, також можливістю працювали зразу в декількох напрямків, стилю, жанру.

Різьбярство Менщини виділяється здебільшого в оздоблені мереживом будинків у кінця ХІХ – середини ХХ ст. і які збереглися донині. Чимало будинків унікальні своїми орнаментами. Орнаментування наличників і карнизів нерідко повторює (у збільшенні) декор саморобних меблів, в яких плавно чергують два–три зубчастих та круглих елементи. Виразний силует, де сполучено великі різьблені круглі, пірамідальні, конічні, гранчасті форми та ін. Монументальністю відрізнялися високі візерункові хрести, але чимало символів оздоблення походять із язичницьких часів.

2.2. Символічний зміст оздоблення столярних виробів

Народно-декоративне мистецтво, в тому числі різьбярство, – нерозривне поєднання магічно-обрядової і господарської діяльності людини. Тому різьблені вироби як народне мистецтво містять як духовні, так і матеріальні ознаки. Народні майстри свідомо і цілеспрямовано посилюють художню виразність завдяки різноманітним формам, конструкціям, цілісності та орнаментованим структурам, завдяки чому виріб набуває вищої цінності. Отже, народні майстри поєднали в своїй творчості, зокрема художніх виробах, прикрашених символами, духовно-матеріальну діяльність.

Символ – одна із могутніх підвалин культури. Розрізняють символи універсальні, специфічні, випадкові, міфологічні, первісні, традиційні, архетипні, колективні, індивідуальні, релігійні, ліричні. Існують поняття: язичницька символіка, символіка віри, православна символіка. Символи і символіку тлумачать на побутовому, філософському, естетичному, психологічному, мовознавчому, містичному, культурному та інших рівнях. Українська система символічного відображення світу належить до найдавніших і найбагатших систем культури на планеті. З духовної точки зору символи означали міцність оселі та багатство родини. Як вірили українці, у хаті втілюється весь життєвий процес і світогляд людини. Світ поділяють на три частини: земну, підземну і небесну сфери, будинок людини відображає ці сфери: стеля – небесний духовний світ; стіни, двері, вікна – земне життя; підлога, поріг – межу земного і підземного світів. Особливо слід виділити різьблення, що мають складні магічні символи, які зустрічаються в різьблених виробах менських майстрів: рослинний та геометричний орнамент, дерево, хрест, сонце та ін. Головним матеріалом на балках є геометричний орнамент. Серед найпоширеніших мотивів можна виділити рослинний орнамент, ромби, хрести, овали, кола, трикутники, хвилясті лінії, квадрати, що за припущенням дослідників символізують космічні символи, діяльність природних сил та захист від злих духів. Народними умільцями використовується мотив «змії». Такі малюнки називають «трипільськими спіралями» або «хвилями». Знак нескінченності означає зміни, що приносять людям плоди, хвилястий орнамент означає у трипільців Матір-Берегиню. Існує й інше значенням «трипільської спіралі», яку можна вважати вічністю життя, безперервним кругообігом сонця. На фасадах будинків Мени, віконних карнизах нерідко можна побачити геометричні фігури. Особливу роль відіграють орнаменти на заклинання щасливого життя, багатства, здоров’я і захист від нечистої сили. Створюючи орнамент, наші предки уявляли, що зв’язує небесний світ з землею і передає магічні заклинання: орнамент «в’юн» може означати життя, захист і надання життєвої сили всьому. Мотив ромба із крапками – символ родючості, народження дітей, продовження роду як основного наслідку шлюбу. Двері та вікна будинку займали важливе місце в народних обрядах і звичаях. Так, під час весільного обряду батьки, вітали наречених біля порога. Свахи молодого й молодої, з’єднуючи дві запалені свічки, ставали на поріг, що символізувало єднання двох родів. На поріг тричі опускали труну під час похоронного обряду, коли винесли покійника з хати. Також при винесенні мерця з хати, обов’язково зачиняли всі двері – «щоб не повернулась смерть до хати». Певною мірою ці столярні вироби були знаменними і в інших обрядах, адже вони вважалися своєрідною межею двох світів.

2.3. Стан вивчення проблеми в сучасних домогосподарствах

З метою з'ясування значення столярства у житті домогосподарств ми провели онлайн анкетуванння серед менян. Для цього через соцмережі були поширені анкети. Вибірка становить 52 особи.

Анкета розпочинається з встановлення, хто є респондент (до 18 р./чи 18 р. і більше). На це запитання ми отримали такі відповіді: 25 осіб респондентів є повнолітніми, 27 - неповнолітніми. Наступне питання пов'язане з з'ясування наявності столярних виробів у домогосподарствах. Результати відповідей на це питання вказують, що найбільше у домогосподарствах є меблів (74,9%); посуд (71,1%); хатнього начиння (69,2%); сувеніри (65,4%); надвірних конструкцій (55,8%), сільськогосподарський реманент (26,9%); найменше відповідей було пов'язаних з тим, що домогосподарства взагалі не мають столярних виробів (5,8%) .

Наступне питання спрямовувалося на з'ясування ставлення до збереження столярної спадщини на будинках, які оздоблені дерев'яними мереживом. 65,4 % респондентів відповіли, що це право кожного господаря; 15,4 % респондентів мають негативне ставлення до цього процесу; 13,5 % респондентів розуміють господарів, що замінюють дерев'яне мереживо на інших матеріал, бо це дороге задоволення; 5,5 % респондентів мають байдуже ставлення до цього процесу.

Метою наступного питання було з'ясування значимості оздоби для менян. Більшість (73,1%) вказали, що оздоба має естетичне значення; не менш значущим є духовне значення оздоби (40,4% респондентів); взагалі не має значення відповіло 13,5 % респондентів.

Який є першочерговий маршрут Менщиною було змістом наступного питання. Як першу позицію історичний маршрут обрали (34 %); другу позицію займає маршрут дерев'яними будинками та скульптурами Менщини (21 %); незначний розрив має і природничий маршрут який займає третю позицію (23 % респондентів). Незначний розрив між туристичними маршрутами свідчить про те, що вони можуть бути комбінованими.

Останнім питанням нашої анкети було з'ясування суб'єктів, які мають займатися відродженням та збереженням спадщини столярів. Найбільше менян відповіли, що цією проблемою мають опікуватися громадські організації (63,5 %), міська влада (57,7 %), родини, в яких є традиції столярства (55,7 %); господарі будинків (42,3 %).

Результати показують, що традиції столярства є актуальними. У кожному будинку є столярні вироби, або мають родинну спадщину. А опікуватися столярною спадщиною мають і громадські організації і місцева влада і родина, яка має столярні традиції.

2.4. Історико-туристичний маршрут «Слідами майстерності столярів Менщини»

Проаналізувавши та узагальнивши краєзнавчі джерела, а також опитування ремісників та місцевих жителів, ми розробили історико-туристичний маршрут «Слідами майстерності столярів Менщини». Центрами представлення столярства краю є: СЮТ, Менська гімназія, краєзнавчий музей та галерея, бібліотека, місця відпочинку менян, паркові зони, вулиці Шевченка, Сіверський та Чернігівський шляхи, Абрикосова, Паркова та ін. (м. Мена), домогосподарства та ін.; церкви (села Городище, Киселівка, Дягова та ін.); шкільні та краєзнавчі музеї (села Величківка, Дягова, Киселівка, Стольне та ін.); парки (з дерев'яними скульптурами: Величківка, Киселівка, Стольне та ін.).

Туристичний маршрут вулицями Мени складає: майстерні з гуртками «Різьблення по дереву» у СЮТ – м. Мена по вул. Шевченка 74 та ОЗ Менській гімназії, вул. Шевченка 56; Троїцька церква по вул. Шевченка 2 та Різдва Богородиці по вул.Робітнича; вулиці Шевченка, Абрикосова, Паркова з зразками дерев'яних мережив будинків кінця ХІХ – початку ХХ ст.; будинок Я. Омелюти, ХІХ ст.; дитяча академія по вул. С. Титаренко, 9; парк ім.Т.Шевченка по вул. Чехова з дерев'яними скульптурами, лавами, бесідками, годівницями, казковими будиночками; місцевий пляж з дерев'яними бесідками по вул. Приозерна; Менський краєзнавчий музей по вул. Т. Шевченко та художня галерея на площі Героїв АТО з збереженими зразками виробів місцевих майстрів.

У вересні 2021 р. цей маршрут було апробовано нами для учнів середніх класів Менської гімназії.

Туристичний маршрут «Слідами майстерності столярів Менщини» представлений: музеями у с. Величківка, Киселівка, Дягова, Синявка, Стольне; парковими конструкціями у селах Киселівка, Стольне, Величківка; церквами у с. Киселівка, Дягова, Городище, Синявка, Степанівка, Волосківці; господарськими майстернями у с. Куковичі та Макошино та ін.; будинками з елементами дерев’яного мережива – всі села, складом Макошинської виправної колонії № 91 з столярними виробами (закрита територія).

Акулят Вікторія Олександрівна,

студентка 2-го курсу Київського національного

університету культури та мистецтва

Жидкова Наталія Миколаївна,

вчитель історії та правознавства Опорного закладу

Менська гімназія Менської міської ради,

кандидат педагогічних наук,

Акулят Катерина Олександрівна,

учениця 10-А класу

Опорного закладу Менська гімназія

Менської міської ради